Рублі і троянди. Нарис про життя сучасного Донецька

Донецьк намагається повернутися до колишнього ладу. Але, незважаючи на низку ознак, виходять абсолютно нові умови життя.

На Донбасі цвітуть абрикоси. Білі квіти на чорних деревах. Їхні шорсткі стовбури, як шахтарські долоні, порізані глибокими зморшками, в які намертво в’ївся донецький пил – жорсткий, з вуглем, пише донецький журналіст Раміль Замдиханов у №16 журналу Корреспондент від 24 квітня 2015 року.

Пізніше, влітку, навколишні двори, сади і вулиці прикрасяться нескінченними гірляндами помаранчевих ягід – дрібних і великих. Зігнуться гілки під вагою плодів, а вночі гучно вдарить в шиферину дачного будиночка яскрава помаранчева кулька із самої висоти.

Поїзд, що йде на південь, нагрітий літнім сонцем, почне повільно остигати, в’їжджаючи в прохолоду ночі, як у довгий тунель, і, коли він буде зупинятися на донбаських полустанках, до нього з темряви побіжать невисокі міцні жінки, тримаючи в кожній руці по відру з гіркою: «Берiть, берiть абрiкосу! Солодка! Гляньте яка!».

Пасажири, які миттєво набувають важливого столичного вигляду, насилу стримуючи азарт купити задешево, стануть діловито прицінюватися до товару під злегка роздратованими поглядами втомлених провідниць. Потім поїзд хитнеться, рушить і поїде, полустанок, і жінки, і все зникне в темряві, зітреться з пам’яті нескінченним і монотонним стукотом коліс.

Торік на Донбасі не ходили потяги. Рейки вкрилися іржею, а абрикоси здувало вибуховими хвилями прямо у високу зелену траву. Що буде в році нинішньому, поки що не знає ніхто. Поки що абрикоси просто цвітуть.

Якщо дні, що передували мінському перемир’ю, більше нагадували безперервне побиття Донецька, то минулі з того часу два місяці – це відновлення і ремісія, але на голодному пайку, жорсткому ліжку, майже наодинці. Місто одужує, але одужує повільно.

Головна незручність, з якою стикаються Донецьк, його мешканці та його бізнес, – це ізоляція столиці Донбасу від решти України, що прагне до повної герметичності

Головна незручність, з якою стикаються Донецьк, його мешканці та його бізнес, – це ізоляція столиці Донбасу від решти України, що прагне до повної герметичності. Пропускна система, прикордонна служба, блокпости, шлагбауми – все це створює бар’єр між цивільними мешканцями регіону та іншою країною, який важко подолати. Бар’єр, необхідність існування якого тут не розуміє майже ніхто.

Автобус, що перетинає новий кордон, може простояти в черзі до шести годин – у степу, на холодному вітрі, чекаючи пильного погляду того, хто перевіряє. В автобусі, як правило, перебувають люди похилого віку, жінки, студенти, які вирушили в дорогу в якихось своїх приватних справах і стикаються з відсталістю і невблаганністю державної машини.

Про це говориться і пишеться багато, але нічого такого, що свідчило б про майбутнє послаблення пропускного режиму, поки що не відбувається. Той, хто бажає перетнути кордон між Донецьком і рештою України, повинні подати документи у встановленому порядку і чекати рішення про видачу перепустки невизначений термін. Або ризикнути і вступити в злочинну змову з тими, хто може прискорити процедуру оформлення дозволу на виїзд і в’їзд. Білими відривними язичками з телефонами посередників дражняться зі стовпів і парканів численні оголошення про допомогу в отриманні, а вірніше, у придбанні заповітних перепусток.

Кожна нова межа – це додатковий плюс до ціни, через що багато товарів коштують у самопроголошеній республіці в півтора-два рази дорожче, ніж по країні. Обставина, що не додає пропагандистських очків місцевій владі, але здається, що імідж України від цього тут все-таки страждає сильніше.

Полиці донецьких супермаркетів, з яких зникає українська продукція, поступово заповнюються товарами з Росії та Білорусі. Звикають поступово і до російської валюти, її тут зобов’язують приймати нарівні з українською гривнею

Тим часом полиці донецьких супермаркетів, з яких зникає українська продукція, поступово заповнюються товарами з Росії та Білорусі, а місцеві покупці вивчають незвичні торгові марки.

Звикають поступово і до російської валюти, її тут зобов’язують приймати нарівні з українською гривнею. Співвідношення два до одного складно назвати курсом, тому що в обмінних пунктах за цією ціною рублі і купують і продають, що спочатку виглядає дещо приголомшливо.

Фото АР

На донецькому ринку майже немає товарів і відсутні покупці 

Донецькі пенсіонери почали отримувати соціальну допомогу від місцевої влади – теж у рублях. У відділеннях банків, де їх видають, як правило, утворюються черги, часто дуже галасливі. Обіцяють, що всім, кому нараховують пенсії, гроші доставлять листоноші, які для цього навіть працюватимуть без вихідних, але старі люди і багато інших, хто має право на допомогу, так довго сиділи без будь-яких коштів, що, мабуть, не хочуть чекати візиту кур’єра з купюрами і воліють вирушити за виплатами самостійно.

Пенсії в Донецьку вирішили виплачувати всім, навіть тим, хто встиг оформити одержання допомоги в Україні. Тим часом бізнес з надання допомоги в отриманні фіктивного статусу переселенця все ще затребуваний. Про це говорять ті самі оголошення. Поруч з ними інші – реклама допомоги в знятті коштів з банківських карт. Відсоток за сприяння, як правило, близько шести.

На вулицях Донецька все так само небагато машин. Хоча кількість їх, в порівнянні з осінню, збільшилася в рази. Головна проблема автомобілістів зараз не можливе «віджимання» транспортного засобу, а ціна на паливо. За 1 л 95-го просять близько 26 грн. Місцева влада пояснює це тим, що головний споживач ПММ у весняні дні – посівна кампанія. Після її закінчення ціну обіцяють знизити гривень на п’ять. Як і скрізь, за бензин можна розплатитися рублями. Пілони заправок не розраховані на бівалютність, тому рублеву ціну роздруковують на аркушах паперу і приклеюють скотчем поруч з фірмовим цінником.

Всупереч економічній блокаді на Донбасі відновлюють свої виробництва підприємства великого бізнесу

Всупереч економічній блокаді на Донбасі відновлюють свої виробництва підприємства великого бізнесу. Після півторамісячного простою розпочато випуск чавуну і сталі на Єнакіївському металургійному заводі. У найближчі десять днів планує відновити роботу однієї зі своїх доменних печей Донецький металургійний завод. Підтягуються й інші великі об’єкти індустрії.

Незважаючи на те що в прес-релізах компаній, яким належать активи, головною причиною виходу з простою зазначається турбота про трудовий колектив, погляд на їхню ініціативу з української сторони досить скептичний. А губернатор Донецької області Олександр Кіхтенко, який побічно підтримав відновлення роботи підприємств Донбасу, навіть удостоївся звинувачень у колабораціонізмі, хоча пізніше й обмовився, що висловлювався винятково про податкових резидентів України.

Риторика «мирного будівництва», що посилено педалюється в місцевих засобах масової інформації, все-таки не може заглушити шум військового конфлікту, який не зник повністю, а тільки затих, через що навіть невелике загострення протистояння сприймається надто болісно.

Незважаючи на всі підписані угоди, тривають перестрілки і бої місцевого значення в районі аеропорту і прилеглих до нього селищах

Незважаючи на всі підписані угоди, тривають перестрілки і бої місцевого значення в районі аеропорту і прилеглих до нього селищах. Щоб їх почути, достатньо дістатися на міському транспорті в північну частину Донецька, і важке постукування великокаліберних кулеметів швидко переконає в тому, що до повного примирення протиборчих сторін ще далеко.

Часом зіткнення із застосуванням тільки стрілецької зброї змінюються на щось серйозніше, і тоді вже все місто чує залпи важкої артилерії. Її, згідно з мінськими угодами, начебто повинні були відвести з лінії протистояння сторін, але, як видно, ніхто не виявився занадто наївним, щоб зробити це насправді. І хоча з лютого саме місто зазнавало занадто сильних обстрілів, кілька влучень мінами по житлових кварталах вже призвело до появи поранених серед мирного населення.

Православний Великдень, а вірніше, дні відразу після нього, багатьма називалися як найбільш вірогідна дата повномасштабного відновлення бойових дій. Спочатку виникало відчуття, що у таких прогнозів є всі підстави збутися. Обмін артилерійськими вітаннями в ці дні був особливо сильним, а вечір після великоднього дня прикрасило полювання за безпілотником у центрі міста, коли нічне небо розсікали черги трасуючих куль.

Того разу на цьому все і закінчилося, нового витка війни не було, а через тиждень донеччани згідно з традицією навіть ризикнули провідати могили рідних на донецьких кладовищах, незважаючи на жахливі чутки, що курсували в міському середовищі, про встановлені там розтяжки і велику кількість боєприпасів.

Інформація про навмисне мінування могил не підтвердилася, а ось те, що багато місць останнього притулку донеччан надзвичайно сильно постраждали через обстріли, на жаль, виявилося правдою. Місто потрібно багато в чому відбудувати заново – від могил до музеїв.

Найближчим часом в Донецьку планується висадити 50 тис. кущів троянд. Тут вірять, що столиця Донбасу здатна повернути собі статус мегаполісу, в якому, як колись, росте 1 млн квітів – символів цього міста. Лише б не стріляли.

***

Цей матеріал опубліковано в № 16 журналу Корреспондент від 24 квітня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.

This entry passed through the Full-Text RSS service — if this is your content and you’re reading it on someone else’s site, please read the FAQ at fivefilters.org/content-only/faq.php#publishers.


Новини УкраЇни сьогодні


Loading...


Будь ласка залишіть свій коментарій нам буде приємно почути вашу думку!

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*
*

Loading...

Вся преса України