Третій фронт. Як працюють партизани в зоні АТО

Партизани в зоні АТО – унікальні люди.

Без масової підтримки з боку місцевого населення і під дамокловим мечем Кримінального кодексу України їм вдається завдавати невеликих, але болючих ран бойовикам невизнаних республік, пише Юлія Корабльова у №25 журналу Корреспондент від 26 червня 2015 року.

У ТРЦ Гулівер у центрі Києва навіть у будній день людно і шумно – ідеальне місце для конспіративної зустрічі. Співрозмовник Корреспондента, який призначив її, каже в телефонну трубку: «Стій там, де стоїш, я підійду і візьму тебе за руку».

Все це нагадує голлівудський детектив, тільки замість Джеймса Бонда – один з учасників партизанського руху на території «ДНР». Правда, в нашому випадку немає ні ідеального смокінга, ні темних окулярів, ні брутального підборіддя. Зовнішність героя непримітна – присадкуватий хлопець з короткою стрижкою у картатій сорочці.

Решти – імені, прізвища та інших особливих прикмет – знати пресі не потрібно, каже диверсант. Єдине, що повідомляє, – він з Донецька і просить називати себе в публікації Партизаном. Мовляв, будь-яке зайве слово може розсекретити підривну діяльність.

12 червня троє його «колег» вже опинилися за ѓратами маріупольського суду. Богдана Чабана, Бориса Овчарова та Олександра Крюкова слідство звинуватило у збройному розбої. Згідно з матеріалами справи, вони намагалися незаконно заволодіти майном агроферми в селі Євгенівка Донецької області. Самі молоді люди, які називають себе Равликами, стверджують, що на фермі був склад зброї сепаратистів, який вони збиралися знищити.

Той факт, що партизани опинилися на лаві підсудних, свідчить про повний провал операції, проте до цього моменту вони встигли зробити безліч схожих акцій. Найгучніша їхня заява стосувалася ліквідації лідера бойовиків Олексія Мозгового.

Хоча партизани нечисленні і позбавлені масової підтримки населення самопроголошених республік, вони вже отримали цілу армію прихильників серед громадськості і політиків. Маріупольський суд відпустив Равликів на поруки десяти народних депутатів, серед яких комбати-нардепи Дмитро Лінько, Семен Семенченко і парламентарій від Батьківщини Олексій Рябчин.

Загалом роль підпільників у загальній системі АТО не надто вагома, визнають експерти. Однак роль ця особлива – партизани послаблюють ворога в його тилу. Проте в нинішній Україні вони юридично нелегітимні, оскільки в країні не введено військовий стан, а їхні дії кваліфікуються лише статтями Кримінального кодексу.

«Те, за що у воєнний час потрібно давати медаль, у режимі АТО називається озброєним розбоєм», – нарікає Партизан.

Військовий хаос на Донбасі лише погіршує становище диверсантів-аматорів. Для кожної сторони вони можуть виявитися чужими, але часом здатні принести користь армії

Військовий хаос на Донбасі лише погіршує становище диверсантів-аматорів. Для кожної сторони вони можуть виявитися чужими, але часом здатні принести користь армії: крім фізичного знищення ворога, вони надають ЗСУ інформацію про розміщення об’єктів і техніки.

«Це наші очі і вуха», – каже Владислав Селезньов, спікер Генштабу ЗСУ, хоча наголошує, що офіційно армія з партизанами не співпрацює.

За його словами, все, що стосується диверсійних операцій – як узгоджених, так і немає, – зберігається під грифом Таємно. І деталі будуть розкриті тільки після закінчення війни.

Підпільний обком

Партизан стверджує, що не є і ніколи не був службовцем ЗСУ або бійцем добровольчого батальйону. Якщо б він був таким, на території ворога довго не протягнув би: їх миттєво «вираховують» сепаратисти. Крім того, учасники партизанського руху переважно з місцевих. Вони озброєні «віджатою» у супротивника стрілецькою і мінометною зброєю, добре орієнтуються на території і, що важливо, розуміють психологію бойовиків.

«Рух набагато ширший, ніж ви думаєте, – поблажливо усміхається донеччанин. – Це не дідусь, який вночі виходить і підриває склади. Хоча і такі теж є».

Він розповідає, що свої агенти у партизанів є в армії «ДНР» і часто це командири роти або взводу. Такий диверсант не зобов’язаний звітувати підлеглим про свої дії, а вищому керівництву він завжди може аргументовано пояснити, що робив на певній території.

Партизан координує мережу груп у Донецькій області, які виконують диверсійні завдання. Свою діяльність вони називають «режимом вільного полювання». В цілому ведуть життя обивателів – заробляють на життя звичайною працею, щоправда, якою саме, співрозмовник Корреспондента не уточнює.

Оскільки централізованого командування у підпільників немає, всі завдання вони ставлять собі самі. У цьому є і плюси і мінуси. До останніх належить непідготовленість і відсутність належної екіпіровки. Неодноразово бували випадки, коли боєприпаси, наприклад радіокерований фугас, розривалися в руках. До того ж, «відпрацьовуючи сепарів», партизани можуть випадково влучити в своїх же соратників, інтегрованих у стан ворога.

Переваги вагоміше – в диверсійному русі фактично неможливий «злив» завдань ворожій стороні. Другий плюс цинічний – у лісових братів не зв’язані руки забороною випадково вбити місцевого. Такого завдання немає, уточнює Партизан, але й за жертви серед мирного населення покарання не буде, на відміну від армії.

Завдання у партизанів широкі і варіюються від знищення одного заблукалого сепаратиста до підривів стратегічних об’єктів.

«Від пургену [підсипаного ворогові в чай] до вагона [з боєприпасами]», – жартує Партизан.

З останніх масштабних операцій він згадує недавні вибухи на заводі хімічних виробів у Донецьку. Офіційною версією владою «ДНР» була названа пожежа, а неофіційно підозрюють диверсантів. ЗСУ не причетні до цієї операції, стверджує Партизан, – саме через високий ризик, що постраждають місцеві жителі.

Якщо вірити його словам, агенти підпільників інтегровані фактично у всі структури «ДНР». Мовляв, на тому боці це зробити легше, ніж на українському: силовий блок у «ДНР» розвинений погано, відстежувати всі випадки партизанщини йому складніше, ніж як-не-як, але вже злагодженій українській розвідці.

Коли в ЗМІ з’являються новини типу Сепаратисти перебили один одного на площі міста, це може бути зовсім не про неузгодженість дій бойовиків або про їхні розбірки, розповідає Партизан.

«Це цілком могли влаштувати наші люди, які просто стравили два угруповання, – пояснює він і відразу наводить приклад: –  «Зрізає» один з наших автоматом машину з оплотівцями [бійцями добровольчого батальйону сепаратистів Оплот]. Це справа п’яти хвилин. І випадково залишає на місці шеврон Востока [іншого їхнього батальйону], а потім викликає на місце Оплот. Ті приїжджають, бачать все і їдуть х ** чити востоківців. У підсумку – мінус 10-15 сепарів. А той, хто все це зробив [агент партизан], спокійно собі повертається служити в Оплот».

Найпростіше виконувати диверсії під виглядом боротьби з мародерством, за яку взялася влада «ДНР». Тепер, за словами донеччанина, партизанам стало легше знищувати сепаратистів: достатньо підкинути ворогові якісь нібито вкрадені речі, а потім розстріляти «за законом воєнного часу».

Соратник Партизана по руху, середніх років офіцер у відставці, також з Донецька, додає, що ще одне важливе завдання підпільників – тримати зв’язок з мирними жителями, лояльними українській стороні, і передавати від них інформацію про позиції супротивника штабу АТО. За їхньою наводкою вдається накривати часом найнесподіваніші скупчення бойовиків.

«Дзвонить мені якось мій друг, – розповідає він, – і каже: «Скажи, щоб попросили туди-то». Я дивлюся на карті – а там же його будинок! Кажу йому: «Ти що, з глузду з’їхав?!». А він відповідає: «У мене підвал глибокий, витримає. Шмальніть».

Для кожного окремого випадку, коли підпільники збирають інформацію або ведуть стеження за тим чи іншим скупченням ворожої техніки, вони розробляють легенду до дрібниць

Для кожного окремого випадку, коли підпільники збирають інформацію або ведуть стеження за тим чи іншим скупченням ворожої техніки, вони розробляють легенду до дрібниць. Щоб бойовики не змогли обчислити диверсанта, всі повідомлення і завдання моментально стираються з гаджетів, а розмови по телефону зводяться до лаконічних фраз.

«Коли накривали донецький аеропорт, був п ** дець у Тоненькому, – наводить приклад офіцер-підпільник. – Треба було відправити туди людину, перевірити інформацію. Я пробив, що там є птахоферма. Моя людина взяла бізнесмена і поїхала туди легально – йому, мовляв, треба, купити яйця, а та його везе».

Вдалу операцію з порятунку українських солдатів, які потрапили в котел, підпільникам вдалося здійснити у Дебальцевому після того, як звідти вийшли війська ЗСУ. Вони затесалися в групу волонтерів-сепаратистів, які перевіряли підвали на предмет поранених і вбитих. В один з підвалів партизанам пощастило ввійти першими, і там вони знайшли двох поранених й обморожених бійців ЗСУ.

«На цей підвал відразу ж повісили табличку Людей немає. Потім пацанів витягли перевірені лікарі. Сподіваюся, з ними все добре», – згадує диверсант.

Партизани без війни

У кожного з бійців невидимого фронту були свої резони піти в підпільники.

Хтось не прийняв нову владу «ДНР» і вважає себе патріотом України, когось сепаратисти позбавили майна або вбили рідних. Причому помста – найсильніший мотив, кажуть партизани.

Третя група воїнів опору – ті, хто спочатку перейнявся ідеями «ДНР», але, потрапивши в «ополчення», швидко розчарувався. Ними рухає ще й бажання убезпечити себе, адже якщо українська влада на окупованих територіях відновиться, довести свою патріотичну позицію колишнім бойовикам буде дуже складно.

Люди розуміють, що вони візьмуть в руки зброю і їм за це нічого не буде – не важливо, на чиєму боці. – У людей з автоматами в головах стався переворот

Боєц, який влаштовує диверсії в АТО 

«Люди розуміють, що вони візьмуть в руки зброю і їм за це нічого не буде, – додає боєць ще одну причину, з якої місцеві йдуть воювати – не важливо, на чиєму боці. – У людей з автоматами в головах стався переворот».

Однак про успішну і масштабну підпільну боротьбу із сепаратистами на їхній території говорити поки що рано, визнають як експерти, так і самі партизани. Народні герої практично не координують свої дії з офіційними органами влади.

Якщо із ЗСУ вони ще якось співпрацюють, то міліції не довіряють – після подій березня 2014 року, коли багато хто з правоохоронців перекинувся на бік сепаратистів. Адже завдяки їхній бездіяльності адміністративні будівлі і склади зі зброєю були захоплені практично безперешкодно.

Крім того, вести підривну діяльність на території, де немає масової підтримки з боку місцевого населення, неможливо, визнає Партизан. При цьому він уточнює: стверджувати, що місцеві поголовно ненавидять українців, теж не можна. Завжди знайдуться ті, хто мінімально підтримає самодіяльних диверсантів – принесе їжі або сховає в підвалі, – але таких мало. Багато хто просто боїться: умови воєнного часу і так занадто суворі, щоб зайвий раз ризикувати життям.

Самі партизани добре розуміють, що їхня діяльність незаконна з точки зору як сепаратистів, так і української сторони. Тому командування ЗСУ абсолютно не зацікавлене у координації дій з ними

Самі партизани добре розуміють, що їхня діяльність незаконна з точки зору як сепаратистів, так і української сторони. Тому командування ЗСУ абсолютно не зацікавлене у координації дій з ними, вважають вони.

Тим часом експерти нагадують, що в історії партизанського руху, та й диверсійних кампаній, є чимало прикладів, коли вони перебували поза рамками офіційних законів. У цьому і характерна особливість таких явищ, до якої треба бути готовим.

«Навіть якщо брати досвід Великої вітчизняної – ніколи партизани не координували свої дії з кимось вище. І в цьому їхній плюс. Вони непомітні, мобільні і працюють у тіні», – пояснює політолог Кость Бондаренко.

Але на відміну від партизанів Другої світової війни у ​​нинішніх бійців опору є суттєва проблема – відсутність воєнного стану. Без нього їхні дії можна класифікувати як кримінальний злочин. Тому, хоча їхня робота і буває корисною для сил АТО, українській владі підтримувати партизанів невигідно, вважають аналітики.

«Їх можна порівнювати з УПА – їх ніхто не створював, і для обох сторін вони можуть бути терористами, – міркує Ігор Козій, військовий експерт Інституту євроатлантичного співробітництва. – Але, тим не менш, якщо вони знищують противника, то це нам на користь».

А інший військовий фахівець – екс-заступник начальника Генштабу ЗСУ, професор Ігор Романенко – закликає не переоцінювати і не романтизувати підпільників. Потенціал партизанів і ЗСУ не можна порівнювати, зазначає він. Та й самі диверсанти відкрито говорять, що їхні дії – крапля в морі. Яка, однак, може наблизити перемогу.

«Дуже хочеться повернутися в Донецьк!» – мріє Партизан, і на очах бувалого вояки виступають сльози.

Коли це станеться? Відповіді немає. А це означає, що поки що донеччанин від партизанщини не відмовиться.

***

Цей матеріал опубліковано в №25 журналу Корреспондент від 26 червня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

This entry passed through the Full-Text RSS service — if this is your content and you’re reading it on someone else’s site, please read the FAQ at fivefilters.org/content-only/faq.php#publishers.


Новини УкраЇни сьогодні


Loading...


Будь ласка залишіть свій коментарій нам буде приємно почути вашу думку!

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*
*

Loading...

Вся преса України