Як іде процес обміну полоненими. Інтерв’ю з Медведчуком

Віктор Медведчук дав інтерв’ю журналу Корреспондент.

Тема обміну полоненими останнім часом стала чи не найбільш резонансною в українських ЗМІ. Суспільство хоче знати правду – як триває переговорний процес, які складнощі виникають, чому, незважаючи на досягнуті в Мінську домовленості, не вдалося обміняти полонених у форматі всіх на всіх.

Про підводні камені переговорного процесу, і про проблеми, пов’язані зі звільненням полонених, в інтерв’ю Корреспонденту розповів лідер Українського вибору Віктор Медведчук, пише Дмитро Москаленко у №15 видання від 17 квітня 2015 року.

— Ви вже кілька місяців берете участь у процесі обміну полоненими, але досі зберігали мовчання – не давали ЗМІ ні інтерв’ю, ні навіть коментарів. Чому?

— Причин кілька. По-перше, я вже раніше казав: переговорний процес – як крихкий лід. Будь-яке необережне слово, коментар, політична оцінка можуть звести нанівець роботу багатьох тижнів, якщо не місяців. Особливо якщо мова йде про життя людей. По-друге, сьогодні є чимало політиків, які відверто піаряться на темах допомоги АТО, біженцям, обміну полоненими. Я вважаю це неприйнятним і неприпустимим. Це моя принципова позиція.

— Але більшість переговірників відкрито розповідають не тільки про успіхи, а й про проблеми. Хіба громадськість не повинна знати про те, як ідуть переговори?

— Думаю, це саме той випадок, коли важливий результат, а не процес. Будь-який витік інформації вкрай небезпечний. Сьогодні з’явилося багато, як ви сказали, переговірників – серед них політики, волонтери … Ця тема стала благодатною для багатьох: хтось заробляє політичні дивіденди, хтось нарощує рейтинг, хтось відкрито на цьому робить гроші. На жаль, і це не рідкість. Як тільки дані про тих, хто потрапив у полон, і зниклих безвісти виявляються у відкритому доступі, завжди знаходяться охочі заробити на «звільненні». Не рідкість, коли аферисти вимагають гроші за допомогу у звільненні тих, кого вже давно немає в живих. На жаль, є чимало людей, які готові заробляти на сльозах, горі, крові.

— Чи є офіційні дані про кількість полонених і безвісти зниклих?

399 людей перебувають у полоні, з них 240 військовослужбовців, 1.450 вважаються безвісти зниклими

— Так, є. 399 людей перебувають у полоні, з них 240 військовослужбовців, 1.450 вважаються безвісти зниклими. Але ці цифри можуть змінюватися. Щодня ведеться копітка робота – ми уточнюємо дані, займаємося пошуками людей, обмінюємося списками.

— Представники «ДНР» і «ЛНР» заявляли про те, що переговори щодо обміну полоненими ведуться тільки з вами; ні Рубан, ні Тандит, ні Будик ніякого відношення до переговорного процесу не мають. Це так?

— Як спецпредставник з гуманітарних питань у рамках тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на сході України (до складу цієї групи входять представники ОБСЄ, України та Росії) переговори про звільнення полонених безпосередньо з керівниками та представниками «ЛНР» і «ДНР» веду я. Ні з Рубаном, ні з Будиком, ні з Тандитом я не знайомий і ніколи не спілкувався, про їхню діяльність знаю тільки з преси. З особистого досвіду можу сказати одне: питання обміну полоненими має вирішуватися напряму. У такому режимі ми і працюємо. Спільно з керівництвом Служби безпеки України я займаюся організацією обмінів з другої половини грудня минулого року, за цей час ми звільнили з полону 321 військовослужбовця ЗСУ, Нацгвардії.

— Хто безпосередньо займається обміном полоненими з української сторони?

— Керівництво СБУ в особі першого заступника Василя Грицака та заступника Віталія Яловенка і я як спецпредставник з гуманітарних питань. Свою діяльність я повністю координую з ними.

— Ви говорите про звільнення з полону 321 людини. Але я знаю, що ще в травні завдяки вам було звільнено з полону волинського журналіста Сергія Шаповала і багато інших. Правда, про це ЗМІ майже не писали, і ви теж про це не розповідали.

— Я вам уже сказав свою думку: це не тема для піару. Настане час – я розповім більш докладно про цю діяльність.

— Який принцип обміну ви вважаєте більш прийнятним – всіх на всіх або паритетний?

— Принцип всіх на всіх закладений у мінських угодах. Я вважаю, що його і потрібно дотримуватися.

— Як ви ставитеся до одиничних обмінів?

— Позитивно. Сьогодні необхідно використовувати всі шанси, будь-які можливості для звільнення полонених.

— Останнім часом у ЗМІ з’явилася інформація про те, що обмін полоненими стопориться з вини «ДНР» і «ЛНР». Якщо не помиляюся, він повинен був відбутися не пізніше ніж на п’ятий день після відведення озброєнь.

— Так, пункт 6 Комплексу заходів з виконання мінських угод передбачає звільнення й обмін всіх заручників та незаконно утримуваних осіб на основі принципу всіх на всіх не пізніше ніж на п’ятий день після відведення озброєнь. Але сторонам конфлікту ще належить виконати цю умову. Зафіксувати, що озброєння відведено, може тільки ОБСЄ. На сьогоднішній день офіційної заяви представників ОБСЄ про те, що це зроблено, не було. Навіть більше, 12 квітня заступник голови спеціальної моніторингової місії ОБСЄ Олександр Хуг заявив, що відведення важких озброєнь досі не завершене, причому озброєння калібром понад 100 мм використовують обидві сторони конфлікту. Тому перекладати всю відповідальність на одну зі сторін або заявляти, що хтось конкретно перешкоджає обміну, щонайменше некоректно. Об’єктивні складнощі є з обох сторін.

— Які основні проблеми в процесі звільнення-обміну?

— Найсерйозніша – в тому, що особи, які сьогодні утримуються в Україні, проходять у кримінальних справах і їм висунуті звинувачення слідчими органами або їхні справи перебувають на розгляді в суді. Перш ніж дати дозвіл на обмін, українська сторона повинна припинити кримінальні справи щодо представників «ДНР» і «ЛНР», які підлягають обміну (для звільнення таких осіб необхідно рішення слідчих органів, прокуратури, судів). А цього не завжди вдається домогтися. Є десятки випадків, коли суди й органи прокуратури відмовляються припиняти справи і звільняти з-під арешту таких людей. А в «ДНР» і «ЛНР» наполягають на їхньому звільнення і згодні міняти полонених тільки на них і ні на кого більше.

— Добре, а який вихід із ситуації?

— Вихід один – виконання мінських угод. У Комплексі заходів є пункт 5, який передбачає помилування й амністію шляхом введення в силу закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, які мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України.

— Цей пункт Україна не виконала?

— Ні, не виконала. Навіть більше, зміни, які 17 березня ВР внесла (нібито на виконання мінських угод) до статті 10 Закону України Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, по суті, перекреслили всі компромісні для обох сторін положення закону. Зокрема, втратила чинність стаття 3 закону про недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності і покарання осіб – учасників подій на території Донецької, Луганської областей.

Іншими словами, нещодавні рішення ВР, в тому числі (про це теж треба говорити) і про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями, в рази ускладнили процес і пошуку, і звільнення полонених. На жаль, депутати, приймаючи такі рішення, не спромоглися подумати про їхні наслідки як для мирних громадян, які перебувають на території «ДНР» і «ЛНР», так і для українських військовослужбовців, які опинилися в полоні.

— Ви вважаєте, що Україна не виконує мінські угоди в повному обсязі?

— Це очевидний факт. Закон про амністію не прийнятий, дія Закону Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей призупинена, фінансова і соціально-економічна блокада не знята, переговори про проведення місцевих виборів не ведуться, але замість цього депутати приймають рішення про окуповані території. Такі дії влади тільки посилюють протистояння між Києвом і Донбасом. І головне, сьогодні мова йде не просто про мінські угоди, а про невиконання резолюції РБ ООН, а це вже міжнародно-правовий акт. І це стосується як Києва, так і «ДНР» і «ЛНР».

— Але ви все одно продовжуватимете роботу з обміну полоненими?

— Так. Крім того, Український вибір розпочинає програму з пошуку безвісти зниклих. Сьогодні треба, щоб хтось займався цим на території «ЛНР» і «ДНР». Цю вкрай потрібну роботу за нас ніхто не виконає. Сьогодні сотні сімей перебувають у невіданні – що з їхніми близькими, яка їхня доля. Хтось ще вірить, що вони повернуться, хтось втратив останню надію. Знаєте, коли вдається повернути рідним людину, яку вони вже не очікували побачити, розумієш: всі труднощі і випробування того варті. Головне не опускати руки. Надія повинна залишатися завжди.

Наступні етапи програми – організація обміну інформацією, переговори. Цим займатимуться представники Українського вибору на території «ДНР» і «ЛНР».

— А хіба Український вибір працює на території «ДНР» і «ЛНР»?

— Так, а чому це вас дивує? Хіба це не українська територія, хіба там живуть не громадяни України? Український вибір завжди виступав і виступає за збереження територіальної цілісності країни. Пам’ятаєте правильний і гарний лозунг Єдина країна – Единая страна? Проблема в тому, що він так і залишився лише гаслом. «Партія війни», яка ще є сильною, ділить українських громадян на своїх і чужих. А це неприпустимо, якщо ми хочемо зупинити розкол України й уникнути розпаду країни.

— Як проходить обмін полоненими? Єдине, що потрапляє в ЗМІ, – це фото або відео, зроблені безпосередньо під час обміну.

— Це безперервний і вкрай складний процес. Мені постійно доводиться їздити на переговори в Донецьк і Луганськ, зустрічатися з керівниками та представниками «ДНР» і «ЛНР», домовлятися щодо кожної конкретної людини. Власне, це тільки підготовчий етап роботи. У день обміну необхідно зібрати полонених, звірити списки. І тільки після цього ми всі разом прямуємо на блокпост Україна – «ЛНР» або Україна – «ДНР», де на нейтральній території безпосередньо і проходить обмін полонених на тих, хто утримується в Україні і доставляється туди СБУ.

— Чи є в списках на обмін Надія Савченко? Ви займаєтеся цим питанням?

— Так, займаюся.

— З ким ви ведете переговори з цього питання?

— І щодо Надії Савченко, і щодо Миколи Карп’юка я веду переговори безпосередньо з тими, від кого залежить їхнє звільнення.

— Кажуть, що ви потрапляли під обстріли, ходили по замінованих дорогах. Це навіть показували по ТБ: попереду вас йшли сапери з міношукачами та службовими собаками. Розкажіть докладніше.

— (Сміється.) Якщо я розповім подробиці, мене Оксана [Марченко, дружина, відома телеведуча] більше туди не пустить. Ну а якщо серйозно, то ми всі чудово розуміємо: необхідно докласти всіх зусиль, щоб звільнити полонених. Я можу це робити, це в моїх силах. Тому й роблю.

— Радник голови СБУ Маркіян Лубківський заявляв, що ви є «гарантією того, що домовленості про взаємну передачу полонених будуть дотримані». Ви можете підтвердити, що переговорний процес щодо обміну полоненими не зірвали?

— Переговорний процес не зірваний. Незважаючи на всі труднощі і політичні заяви, переговори тривають. На жаль, українські політики своїми необдуманими діями серйозно все ускладнили. Але у нас є мета – звільнити всіх полонених, знайти безвісти зниклих, і ми до неї послідовно йдемо.

***

Цей матеріал опубліковано в №15 журналу Корреспондент від 17 квітня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут

This entry passed through the Full-Text RSS service — if this is your content and you’re reading it on someone else’s site, please read the FAQ at fivefilters.org/content-only/faq.php#publishers.


Новини УкраЇни сьогодні


Loading...


Будь ласка залишіть свій коментарій нам буде приємно почути вашу думку!

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*
*

Loading...

Вся преса України